Київ, камера та універ

М. Іллєнко

Їздив у четвер (5 січня) до Києва. Причин можна назвати багато, можна жодної, спираючись на мої дивні поїзди "просто так". Але цього разу однією з основних причин була ділова зустріч із видатним кінорежисером, володарем купи нагород Михайлом Іллєнко. Ну добре брешу, яка зустріч. Річ у тім, що в університеті, до якого я маю досить велике бажання поступити цьогоріч викладає цей самий Іллєнко. І саме у цей період він проводить відбірні консультації чи якось так. Отож було вирішено з'їздити. Хто не знає чи не в курсі, пан Михайло є братом також дуже відомого режисера Юрія Іллєнка чиї роботи були представлені і на зарубіжних фестивалях, де також  і нагороди мав. Однією із найвідоміших робіт є "Тіні забутих предків" (1964), в якій пан Юрій був оператором, знімаючи дипломну роботу. Саме цей фільм вважається зразковим прикладом українського кінематографу того часу.

Отож розпочався мій день у столиці дещо навіть негативно. Осточортіла погода, злі люди, непривітні касири вокзалу (в результаті чого був змушений купувати ще раз квиток), кінчені охоронці в супермаркеті і т.д. Вийшовши з вокзалу я вирішив спробувати щось дізнатися щодо планованої мною для покупки камери "Canon M46". Зателефонувавши до інтернет-магазину я довідався... Що вони мені передзвонять. Отак. Передзвонив якийсь чувак з мобільного, коли я вже сидів у Мак'у, запихаючись чізбургером (так вони мені більше подобаються ніж гамбургери). В результаті дивного діалогу, я з набитим ротом пояснював, що не можу чекати до 16 і буду радий приїхати подивитися товар хоча б не пізніше 13-ї години. Ми дійшли до висновку, що коли кур'єр привезе товар до них на офіс із якогось складу, цей кєнт мене про то повідомить. Що ж, "o`kаy" подумав я, розуміючи що камери сьогодні мені не бачити. У "відчаї" пішов на метро, сів у сторону, протилежну центру і поїхав... До кінцевої...

За цей час нарешті вспів дочитати книжку, яку я ніде окрім Києва чомусь не можу читати (Артем Чех - "Цього ви не знайдете в Яндексі"). Зійшов аж на "Академмістечку", зробив декілька дзвінків друзям та й пішов собі. Кудись так на Північ. Завернув ну вузеньку вуличку, далі в провулок. Поряд стояв будинок поверхів на 14. Скориставшись відкритими дверима, проскочив повз конс'єржа, чи як їх там називають власники квартир у бетонній коробці, сів на ліфт та угору. Дах виявився на жаль зачиненим, проте балкон все компенсував. Краєвиди так собі.

Авжеж, не Майдан же. Посидівши, отримав дзвінок від кєнта і з магазину. "Ваш товар уже у нас. Приезжайте!". Дивно, подумав я, розуміючи, що лише о-пів на першу. Зібрався й поїхав далеченько, аж на театральну. Мушу сказати, що залишило приємні враження й викликало якусь довіру, то що за адресою офіс розташований у самісінькому центрі Києва. Поряд із Бессарабкою. Прийшовши до них і справді переконався, що камера в них, все як годиться. Оформили покупку, я все перевірив і фак є! Так все просто! Хоча радощів було не багато.

Ну нова камера і що... Хоча вже згодом я, оцінивши усі переваги нового обладнання, зрозумів наскільки все класно.
Вийшов з магазину і легким кроком знову до метро. Тепер вже на Печерську, до унівєра. 

В університеті пройшла невеличка бесіда із Михайлом, він роз'яснив умови вступу, вимоги до абітурієнтів і т.д.. До рчі, як я пізніше дізнався, зараз в прокат вийшов його новий фільм "Той, хто пройшов крізь вогонь". Судячи з трейлеру фільм справді цікавий. Раджу сходити в на нього в кіно. Приємно, що є люди, які роблять якісним український кінематограф.